Наш трудовий колектив вирушив у культурний десант — за новими враженнями, історіями та моментами, які залишаються в пам’яті.
Наш маршрут пролягав мальовничими місцями Кіровоградщини, де природа й історія переплітаються особливо гармонійно.
Хутір «Надія» зустрів нас своєю неповторною атмосферою. Ми ознайомилися з історією його створення, почули захопливу розповідь про родину Тобілевичів — родину, яка назавжди вписала своє ім’я в історію української культури.
Тут ми ніби доторкнулися до витоків українського професійного театру, згадали людей, які творили українську сцену, зберігали рідне слово й перетворювали любов до України на мистецтво.
Особливе враження залишили величні дуби та рукотворний став. Здавалося, сама природа тут зберігає пам’ять про минуле й запрошує ненадовго сповільнитися.
А потім була зупинка для душі — Онікієвське лісництво. Тиша лісу, свіже повітря, велич дерев і простір для щирого спілкування стали чудовим продовженням нашої подорожі.
Та для нашого колективу ця мандрівка мала ще один, дуже особистий вимір… Особливо щемливими виявилися ці місця Кіровоградщини, адже вони несподівано нагадали нам рідну Херсонщину.
У краєвидах ми впізнавали те, за чим сумуємо: Асканію-Нову, Олешківські піски, степові простори, особливе відчуття рідної землі.
Коли твій дім далеко, кожен знайомий пейзаж стає маленьким місточком додому.
І тоді подорож — це вже не просто нові локації. Це можливість знайти частинку рідного у новому місці.
Відкривали для себе українську культуру, милувалися природою.
А ще — багато спілкувалися, сміялися й просто були разом.
Бо колектив — це не лише робота, плани й документи.
Це люди, з якими хочеться розділяти не тільки професійні будні, а й моменти радості, відкриттів та натхнення.
Нехай таких культурних десантів буде більше!
Адже Україна — це не лише місце на карті. Це історії, люди, природа, спогади й те особливе відчуття дому, яке ми носимо із собою.
Викладач української мови Оксана Довбня
